Текст для читання мовчки Козеня Фашисти пішли на партизанів великими силами. Стріляли з гармат, повзли танками, бомбили з літаків. Але партизани не пропускали їх у ліс ні на крок. Тоді фашисти вилили на ліс із літаків горючу рідину. Відразу високі сосни спалахнули, як свічки. За якусь годину зайнявся величезний ліс. Треба було відходити. Кілька чоловік нас, партизанів, знайшли собі притулок на невеличкому болоті. Воно майже висохло від спеки, але все ж тут залишилося трохи води. Ми припали до землі. Із страшним тріском на нас насувалася лісова пожежа, навкруги лютував пекельний вогонь, на очах височезні дерева в одну мить охоплювалися червоним полум'ям, тремтіли і пручалися, немов жива людина. У повітрі стояв нестерпний сморід і жара – дихати було важко. Від густого, чорного диму стало аж темно. Звідкіля воно з'явилося – так ніхто з нас і не помітив. Ми очам своїм не повірили, коли побачили біля старого партизана Токаря маленьке, червоне, як жарина, дике козенятко. Воно довірливо підійшло до Токаря, а він неквапливо пригорнув його до грудей.
|