Ви знаєте, як липа шелестить

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих…

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив –

Дитинно, злотоцінно.

Любив? Давно. Цвіли луги…

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги…

Одчиняйте двері…

Одчиняйте двері –

Наречена йде!

Одчиняйте двері –

Арфами, арфами…

Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї,

самодзвонними:

йде весна

запашна,

* * *

І являвсь мені Господь

В громі, бурі і росі,

У веселках, зореницях

І в симфонії комах.

І являвсь мені Господь

В танці, сміху і сльозах,

У душевних змінах – ранах

І в безумстві наших дум.

Скорбна мати

                                              Пам'яті моєї матері

                  I

Проходила по полю

Обніжками, межами.

Біль серце опромінив

Блискучими ножами!

Хтось гладив ниви, все гладив ниви,

Ходив у гніві і сіяв співи:

О, дайте грому, о, дайте зливи! –

Нехай не сохнуть злотисті гриви.